Головна ➢ Биология ➢ Що таке генетична пам’ять? Трефферт і геніальний дар авантів

Чи можна актуалізувати савантоподібні вміння?

Поняття, відоме як "генетична пам'ять", набагато менш вивчене і набагато більш суперечливе, ніж "звичайна" пам'ять. За словами психіатра Дарольда Трефферта, існує безліч експериментальних даних, які доводять наявність такої пам'яті у тварин (див. Gallagher, 2013). Також генетичні спогади спостерігаються і в людей (Treffert, 2015).

Дар "авантів"

Дослідження Трефферта були зосереджені навколо "вчених". Йдеться про когорту піддослідних, що володіють певними навичками і неординарними здібностями. До обстежуваної вибірки потрапили люди творчих професій, математики, лінгвісти, навіть музиканти. Успішність тут виходить за рамки буденної свідомості: навички концептуально мислити багаторазово перевершують звичний стандарт когнітивного освоєння реальності.

Згідно з Треффертом, подібні навички можуть бути "успадковані" через деяку форму генетичного коду, вже присутнього в мозку. Люди, яких з раннього дитинства визнають талановитими, автоматично потрапляють під категорію "вроджені" вчені. Однак самі науковці найчастіше не є вихідцями з "академічних" родин, а в деяких випадках так званий "божий дар" не проявляється доти, доки в дорослому житті його носії не оберуть діяльність, що відповідатиме їхньому складу розуму, або ж не станеться екстраординарна подія. Так народжуються "раптові вчені".

Найбільш бентежна в цьому відношенні ситуація виникає тоді, коли особливі здібності з'являються тільки після значної травми головного мозку, часто в лівій лобно-скроневій ділянці (Hughes, 2012). Після чого людина ніби пробуджується у світі савантоподібних навичок. Трефферт вважає, що це ключ до розуміння явища "обраної геніальності".

У статті 2014 року, опублікованій у журналі "Scientific American", він зробив сміливу заяву, що всі ми внутрішньо подібні і володіємо навичками вченого. Вельми гучна теза, враховуючи наше неоднозначне розуміння механізмів збудження і гальмування. Особливо на тлі того, що дослідник не описує механізму активізації мозку, наголошуючи лише на тому, що йдеться про певну електричну стимуляцію в процесі "3 R" - Rewiring, Recruitment and Release, тобто переадресації, перенабору та вивільнення (Treffert, 2014, с.54).

Далі він пояснює, як травма голови перекручує схеми мозку, допомагаючи перенабирати і "встановити новоутворені зв'язки між відділами, які раніше не були пов'язані", створюючи, по суті, нову форму свідомості. Потім слідує раптове вивільнення "дрімаючої здібності" - генетичної пам'яті - "внаслідок розширення доступу до пов'язаних ділянок мозку" (Treffert, 2014, с.56).

Таким чином, Трефферт вірить, що савант народжується "звичайним"; таким індивідом він стає після перезапуску генетичної пам'яті, яка сама по собі є лише окремим прикладом прихованих, але не керованих здібностей людини.

За загальним визнанням, ми перебуваємо в зародковому розумінні цього явища. Цілком імовірно, йдеться про ту ж саму систему, яку великий швейцарський психоаналітик і засновник аналітичної психології Карл Юнг назвав "колективним несвідомим": наша свідомість "спирається на глибший шар, що не випливає з особистого досвіду", а тому вона не може бути "вродженою" в психіці (Jung, 1968, с. 20).

Питання: чи можемо ми отримати доступ до таких навичок, не будучи достатньо щасливими, щоб народитися з уже доступною генетичною пам'яттю, чи, навпаки, достатньо невдалими, щоб перенести значну травму головного мозку?
Погляньмо на результати новаторського експерименту, проведеного "Центром розуму" Сіднейського університету 2006 року.

Дослідники використовували поляризований електричний струм, щоб, серед іншого, зменшити у подібних активність у частині лівої півкулі мозку за умови збільшення активності в правій півкулі. Використовуючи повторювану транскраніальну магнітну стимуляцію, дослідникам вдалося індукувати савантоподібні здібності у добровольців (Treffert, 2014, с.56). У досліді використовувалася низька частота в 1 Гц (Снайдер та ін., 2006 р., стор. 837) (див. також: Янг та ін., 2004 р.).

Це дослідження продемонструвало, що за допомогою форм низькорівневої електромагнітної стимуляції можна "штучно" генерувати приховані савантоподібні навички, навички, які, як припускають, закладені в механізмі генетичної пам'яті.

Стародавні практики

Трефферт, щоправда, йде далі, стверджуючи, що стародавні жрецькі та шаманські практики були також орієнтовані на досягнення савантоподібних навичок.

Откуда берутся гении?

Я сам був щиро здивований, коли дізнався, що тривала медитація може збільшити щільність сірої речовини в мозку (Vestergaard-Poulsen et al., 2009); таким чином покращується чутливість, пам'ять і м'язова маса, підвищується м'язовий контроль, "нарощується" біла речовина (Fayed et al., 2013).

Крім того, збільшується кількість сигналів у мозку, пов'язаних із сенсорними і моторними функціями, а в деяких випадках збільшується товщина кори головного мозку (Lazar et al., 2005), що безпосередньо корелює з фактом збільшення когнітивних здібностей того, хто практикує шаманство або інші жрецькі практики (Menary et al., 2013).

Очевидно, що в даному випадку йдеться про експлуатацію якихось психологічних практик, які допомагають підтримувати "особливий" статус жерців і шаманів. Інша річ, ми наразі можемо лише реєструвати окремі психіатричні ефекти, а от їхнє походження, фізичну чи клінічну природу - не в змозі. Культурологічний і антропологічний погляди тут не зовсім підходять як раціональне пояснення, - досить згадати, що низка дослідників, повертаючись до "цивілізованого" життя, пізніше стверджували, що стикалися з фізичною природою духів, яким поклонялися досліджувані ними племена.

Але одна справа пояснити те, що відбувається, з позиції транзиту влади або підтримання системи символічного придушення, а ось інша - зрозуміти клінічну природу явища. З психіатричної або навіть фізичної точки зору. Повноцінних досліджень у цій царині досі не проводять. Занадто "неакадемічно".